Перший заступник Голови Верховна Рада України Руслан Стефанчук анонсував проєкт нового закону про правотворчу діяльність. Якщо ми правильно розуміємо, і йдеться про законопроект, який раніше проходив під робочою назвою «Про нормативно-правові акти», то це дійсно важлива ініціатива. Раніше Лабораторія законодавчих ініціатив брала участь у розробці проєкту закону «Про НПА».
Основна мета законопроєкту – стандартизувати правотворчість в Україні. Тобто запропонувати системний підхід до удосконалення правотворчості. Зокрема, законопроєкт пропонує:
- закріпити принципи правової визначеності та пропорційності;
- визначити єдині вимоги до структури нормативно-правових актів;
- зробити обов’язковими проведення публічних консультацій перед реєстрацією всіх нормативно-правових актів;
- визначити ієрархію нормативно-правових актів;
- запровадити єдиний централізований реєстр актів;
- визначити способи вирішення колізій та прогалин у правовому регулюванні;
- запровадити правовий моніторинг та оцінку ефективності застосування норм.
Потреба прийняття цього законопроєкту зумовлена великою кількістю чинних нормативно-правових актів, які тільки продовжують з’являтися. Легкість, з якою народні депутати України можуть реєструвати законопроекти, регулярне порушення парламентських процедур, відсутність усталеної практики довгострокового планування, а також відсутність налагодженої комунікації між суб’єктами законодавчої ініціативи формують загальний хаотичний характер вироблення політики.
Крім того, наголошуємо на нині наявному низькому рівні нормотворчої техніки. Законопроєкти часто реєструються з одруківками, помилками пунктуації та неправильними номерами статей і підстатей.
Ініціювання абсолютно різних, часто неузгоджених між собою або з Програмою діяльності Уряду, законодавчих ініціатив апріорі не може забезпечити сталий та поступовий розвиток України у будь-якому визначеному напрямку. Таким чином, розробка дієвої системи вироблення, узгодження, ухвалення, оцінки та перегляду політики залишається вкрай актуальною задачею як для політичного керівництва, так і для українського суспільства загалом.
Утім, одного лише закону для кардинальних змін у цьому напрямку – замало. Потрібна підготовка кадрів різних державних органів, які займаються правотворчістю, та ефективні механізми забезпечення реалізації норм, покликаних зупинити «низькоякісну» правотворчість.
