Аналітика дня: Боротьба з «поправковим спамом» продовжиться

16 квітня Верховна Рада ухвалила закон, який мав би надати парламенту алгоритм дій для боротьби з «поправковим спамом». Прийнятий законопроект №1043 обіцяли зробити тимчасовим – фактично, лише для того, щоб встигнути «розправитися» з банківським законом і домовитися з МВФ про новий транш. Адже закон може трактуватися як такий, що обмежує право депутатів на законодавчу ініціативу і в довгостроковій перспективі несе в собі суттєві ризики, пов’язані з монополією на владу.

Одразу після першої перемоги парламент узявся розгрібати 16 тисяч правок до «антиколомойського закону», який вдалося ухвалити вже за місяць – 13 травня. Утім, можна очікувати, що групи впливу ще довго боротимуться за те, щоб цей закон втратив чинність.

Один із можливих способів зробити це – довести неконституційність «антиколомойського закону». Якщо зміни до Регламенту, які дозволили ухвалити банківський закон за особливою процедурою, будуть визнані неконституційними – це може підштовхнути деяких народних депутатів спробувати довести неконституційність «антиколомойського закону», аргументуючи це неконституційністю процедури, за якою цей закон був прийнятий. Зміни до Регламенту народні депутати уже намагаються оскаржити.

27 травня до Конституційного Суду України надійшло конституційне подання від 53 парламентарів, які звернулися із клопотанням визнати зміни до Регламенту неконституційними. Серед них, зокрема, Антон Поляков, Ольга Василевська-Смаглюк, Віктор Бондар, Сергій Демченко – ті самі нардепи, які завалили своїми поправками банківський закон.

Чим аргументують свою позицію депутати і які у них шанси домогтися скасувати дію змін до Регламенту і, можливо, почати боротьбу із самим «антиколомойським законом»? Зараз будемо розбиратися.

Та спершу нагадаємо, що саме було введено 16 квітня, коли парламент схвалив особливу процедуру голосування за певні законопроекти.

Ухваливши закон про протидію зловживанням в законодавчому процесі № 561-ІХ, Верховна Рада отримала можливість обирати «спрощену процедуру» розгляду законопроектів із великою кількістю поправок (якщо цих поправок надійшло більше 500). Для того, щоб застосувати цю процедуру, ВРУ має прийняти відповідне рішення більшістю голосів. Після цього упродовж двох днів фракції/групи можуть обрати для обговорення до 5 правок, відхилених головним комітетом, а позафракційні депутати – 1 поправку, яку відхилив комітет.

Тобто обговорення і голосування у пленарній залі відбувається лише щодо підтриманих головним комітетом поправок (якщо треба буде їх затвердити) і цієї обмеженої кількості відхилених поправок, на розгляді яких наполягають фракції, групи і позафракційні депутати.

Що саме у цій процедурі може бути такого, що порушує Конституцію? Свою аргументацію народні депутати виклали у трьох частинах.

1. Що саме у цій процедурі може бути такого, що порушує Конституцію? Свою аргументацію народні депутати виклали у трьох частинах.

   1. Аргументами першої частини є те, що процедура розгляду та прийняття закону № 561-ІХ порушувала норми Регламенту в частині внесення поправок до законопроекту у другому читанні. Порушення цієї процедури, на думку ініціаторів подання, призвело до порушення ст. 83 (порядку роботи парламенту, що встановлюється Конституцією та Регламентом), та ст. 93 (права законодавчої ініціативи, що належить, зокрема, народним депутатам України) Конституції.
      • Проте у абзаці 2 пункту 2 Рішення КСУ від 12.07.2000, зазначається, що «закони  та  інші  правові  акти  за  рішенням Конституційного Суду України  визнаються  неконституційними  повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена  встановлена  Конституцією  України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.  Неконституційним може бути визнаний, зокрема, той правовий акт, стосовно якого були порушені  процесуальні  вимоги,  що  встановлюються  Конституцією України, а не іншими правовими актами». В пунктах же 7 та 8 Рішення КСУ від 26.04.2018 повторюється ці положення та додатково зазначається, що «в Основному Законі України встановлено, зокрема, такі процесуальні вимоги щодо ухвалення законів: прийняття Верховною Радою України рішень виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування (частина друга статті 84); здійснення народним депутатом України голосування особисто на засіданнях парламенту (частина третя статті 84); прийняття Верховною Радою України законів, постанов та інших актів більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 91)».
      • Виходячи з цих двох рішень КСУ можна дійти висновку, що порядок подання поправок до другого читання не є процесуальною вимогою встановленою Конституцією України, а отже порушення процедури розгляду та прийняття закону № 561-ІХ, якщо і мало місце, навряд може вважатися підставою для визнання закону № 561-ІХ – неконституційним.
   2. У другій частині ініціатори аргументують неконституційність закону № 561-ІХ новими правилами, які запроваджує закон, тобто посилаються на зміст цього закону. Народні депутати апелюють до того, що текст проекту закону, прийнятий у першому читанні, кардинально відрізняється від того, який депутати отримали до ознайомлення (і врешті ухвалили) у другому читанні.
      • Проте у пункті 5 Рішення КСУ від 28.02.2018 зазначається, що «суб’єкт права на конституційне подання обґрунтовує неконституційність Закону не тільки порушенням конституційної процедури його розгляду та ухвалення, а й невідповідністю Конституції України змісту Закону. Дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами є однією з умов легітимності законодавчого процесу, у випадку її порушення конституційному контролю підлягає не зміст закону, а встановлена Конституцією України процедура його розгляду та ухвалення». Власне, ці положення ініціатори наводять у першій частині аргументації.
   3. У третій частині ініціатори подання аргументують свою позицію, цитуючи визначення верховенства права та зазначаючи, що конституційна компетенція може бути перерозподілена лише шляхом зміни Конституції.
      • Проте яким саме чином закон № 561-ІХ порушує верховенство права чи перерозподіляє конституційну компетенцію, ініціатори подання не зазначають.

   Отже, аргументація усіх трьох частин може бути поставлена під сумнів. Тепер чекаємо рішення Конституційного Суду України. Станом на 19 червня 2020 року ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у цій справі. Здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду.