Верховна Рада є однією з найважливіших державних інституцій. Так було і раніше, але в часи війни Верховна Рада ще сильніше збільшила свою важливість. Якби 24 лютого народні депутати розбіглися і не затвердили укази Президента про введення воєнного стану та загальну мобілізацію, не адаптували законодавство та не перерозподіляли бюджетні кошти, то це б унеможливило ефективну та централізовану державну протидію російській агресії.
Повномасштабне вторгнення, в свою чергу, теж вплинуло і на депутатів, і на Верховну Раду. З 24 лютого 2022 року пройшов вже майже рік, завершилася сьома чергова сесія Верховної Ради, тож можна проаналізувати як повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу Верховної Ради. Цей аналіз можна структурувати за чотирма блоками:
- Адаптація законодавства до умов повномасштабної війни
- Зменшення впливу проросійських політиків
- Заходи з безпеки Верховної Ради
- Неочікувані впливи війни
Адаптація законодавства до умов повномасштабної війни
| Місяць | Кількість законів за місяць | Кількість законів, розбивка за засіданнями* |
| Лютий | 1 | 1 |
| Березень | 51 | 14+21+16 |
| Квітень | 34 | 14+11+9 |
| Травень | 37 | 7+9+12+9 |
| Червень | 22 | 15+4+3 |
| Липень | 65 | 7+8+8+8+6+11+5+12 |
| Серпень | 19 | 10+6+3 |
*Кожне з чисел в рядках нижче позначає кількість законів, прийнятих за одне засідання
Березень є найцікавішим місяцем для розуміння того, як проходила адаптація законодавства до повномасштабної війни. Для початку можна звернути увагу на інтенсивність прийняття законів. Якщо у травні-серпні депутати зазвичай приймали до 10 законів за засідання, то у березні – це 14-21 закон за одне засідання. Це говорить як про більшу потребу в нових законах, так і про більшу небезпеку проведення засідань у березні.
Щодо змістовного наповнення, то в березні було повністю оновлено порядок денний Верховної Ради: старі законопроєкти втратили актуальність, поступившись тим законопроектам, що мали допомогти в протистоянні з росією. Лише 7 з 51 (13,7%) законів прийнятих у березні були зареєстровані до 24 лютого. Тобто всі інші закони стосувалися саме адаптації до нових умов. Для порівняння – всього, за пів року війни (24 лютого – 6 вересня), 28,8% законів були зареєстровані до 24 лютого. Це вдвічі більше за березневий рівень.
Закони, прийняті у березні, можна розділити на 4 категорії за їхнім змістом:
- Фінансова адаптація:
- Перерозподіл бюджетних видатків
- Податкові правила
- Правила подання звітності
- Протидія російському впливу:
- Протидія російській пропаганді
- Покарання за колабораціонізм
- Діяльність руху опору
- Участь цивільних у захисті України
- Вилучення російського майна
- Забезпечення внутрішньої стабільності та безпеки
- Діяльність судів в умовах воєнного стану
- Діяльність правоохоронних органів в умовах воєнного стану
- Боротьба з мародерством
- Слідчі дії в умовах воєнного стану
- Продовольча безпека
- Боротьба з кіберзлочинами
- Забезпечення функціонування реєстрів
- Покарання за продаж гуманітарної допомоги
- Трудові відносини під час воєнного стану
- Військовозобовʼязані та ветерани
- Звільнення частини категорій громадян від мобілізації
- Забезпечення бойового імунітету
- Збільшення виплат та соціальних гарантій для ветеранів
Можна побудувати багато уявних конструктів щодо того, що б мало бути першочерговим завданням для держави на початку повномасштабної війни, однак, в реальності, саме ці чотири блоки виявилися першою відповіддю на вторгнення.
Таким був перший місяць пристосування Верховної Ради до війни. Однак адаптація продовжилася і потім. Першочергові потреби змінилися на більш довгострокові та менш термінові законопроєкти. Але таких потреб все одно було багато. Загалом, з 24 лютого до кінця 7 сесії (6 вересня) було прийнято 229 законів (дані лише щодо законів прийнятих Верховною радою в цілому. Постанови, звернення, закони, на які було накладено вето та пропозиції Президента, не враховувалися).
Кількість прийнятих законів протягом 7 сесії, на яку припав воєнний стан, є рекордною кількістю законів, прийнятих протягом однієї сесії, за третє-девʼяте скликання (дані за перші два скликання відсутні у форматі відкритих даних, на основі якого здійснювався підрахунок).
Якщо розглядати девʼяте скликання, то за всю 6 сесію було прийнято вдвічі менше законів ніж за пів року війни; інше порівняння – 229 законів. Це – більше, ніж було прийнято за 3 та 4 сесію девʼятого скликання разом.
Рекордна кількість прийнятих законів – це результат спільних зусиль депутатів та працівників Апарату Верховної Ради. Досягнення політичного консенсусу, експертно-аналітичне опрацювання, опрацювання законопроєктів у комітетах – всі ці процеси значно пришвидшилися. Наприклад, час на опрацювання законопроєктів в комітетах, в порівнянні з 6 сесією, зменшився на 12-200 днів, в залежності від комітету. Загальна швидкість на прийняття законопроєктів, в порівнянні з 6 сесією, теж сильно зросла. Половина всіх законопроєктів, прийнятих у першому читанні та в цілому, була прийнята за менш як 8 днів. Для 80% таких законопроєктів час на прийняття зменшився на 10-100 днів. Час, який витрачається на опрацювання законопроєктів між першим читанням та прийняттям в другому читанні, теж зменшився. Для 70% таких законопроєктів час зменшився на 30-112 днів. Для 70% законопроєктів, прийнятих в другому читанні та в цілому, час, від реєстрації до прийняття в цілому, теж зменшився на 42-168 днів.
Більше того – кількість днів, потрібних для прийняття законопроєкту, корелює (наявна помірна позитивна кореляція за методом Спірмана, rho = 0.46, p-value = 2.986e-13) з тим, скільки днів пройшло від 24 лютого. Тобто у перші дні/тижні/місяці після 24 лютого, законопроєкти швидше проходили шлях від реєстрації до прийняття, ніж потім.
Такі показники були забезпечені перезавантаженням порядку денного, тобто прийняттям ново-зареєстрованих законопроєктів та мобілізацією депутатів і працівників Апарату Верховної Ради, що змогли значно прискорити проходження законопроєктів.
Ще однією рисою адаптації Верховної Ради до воєнного стану став розподіл навантаження між комітетами. Якщо порівнювати кількість наданих висновків до законопроєктів за 6 сесію та протягом пів року війни, то найсильніше збільшили кількість наданих висновків:
- Комітет з питань національної безпеки (+ 48 наданих висновків),
- Комітет з питань фінансів (+ 39 наданих висновків)
- Комітет з питань економічного розвитку (+ 36 наданих висновків)
Найсильніше зменшив кількість наданих висновків за пів року війни Комітет з питань соціальної політики (-15 наданих висновків). Крім цього, Комітет з питань правоохоронної діяльності був сильно завантажений як протягом 6 сесії, так і протягом воєнного стану. Цей комітет надав 71 висновок за пів року війни.
Таким чином, ці чотири найбільш завантажені комітети показують найбільш пріоритетні потреби та напрями роботи Верховної Ради в умовах повномасштабної війни: національна безпека, перерозподіл фінансів, охорона правопорядку та підтримка економіки.
Ситуацію, коли велика кількість законів розглядається та приймається за короткий час, так і хочеться назвати «турборежимом». Принаймні, така назва буде більше пасувати роботі Верховної Ради під час воєнного стану, аніж роботі ВРУ протягом 1-2 сесій. Адже за пів року війни, було прийнято в півтора рази більше законів, а частина строків проходження законопроєктів була менша, ніж протягом 1-2 сесій. Однак кількість порушень законодавчої процедури протягом 1-2 сесій була більшою, ніж протягом воєнного стану. Протягом пів року війни частка законів, що мали порушення процедури, складала 41-67% (в залежності від типу порушення). А протягом 1-2 сесії це було 45-83%. Власне, порушення процедури є, до певної міри, платою за високу швидкість проходження та значну кількість прийнятих законів.
Ще один негативний вияв адаптації до умов воєнного стану – це незвичні парламентські практики. Наприклад – закони-матрьошки. «Матрьошками» можна назвати закони, про зміст яких неможливо здогадатися з самої лише назви, адже за однією назвою ховається декілька, різних за предметом регулювання та змістом, законів. Зазвичай такі закони мають один зміст та спрямованість на етапі першого читання. Але потім до них вносять поправки, якими фактично додають абсолютно нові положення, які не тільки не розглядалися під час першого читання, але і належать до іншої сфери регулювання. Така практика є порушенням ч. 1 ст. 116 Регламенту:
«Пропозиції і поправки до законопроєкту, який готується до другого читання, можуть вноситися лише до того тексту законопроєкту (розділів, глав, статей, їх частин, пунктів, підпунктів, абзаців, речень), який прийнятий Верховною Радою за основу. Головний комітет, як виняток, може прийняти рішення про врахування внесених пропозицій і поправок щодо виправлень, уточнень, усунення помилок та/або суперечностей у тексті законопроекту, інших структурних частин законопроекту та/або інших законодавчих актів, що не були предметом розгляду в першому читанні, якщо про необхідність їх внесення було зазначено у висновках цього головного комітету та/або експертного підрозділу Апарату Верховної Ради і оголошено головуючим на пленарному засіданні під час розгляду такого законопроекту у першому читанні. Такі пропозиції і поправки повинні відповідати предмету правового регулювання законопроєкту»
Для прикладу можна згадати два випадки. Перший приклад – Дослідницька служба Верховної Ради була створена шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях». Зрозуміло, що питання встановлення факту народження чи смерті досить далекі від парламентської дослідницької служби. Однак ці два непов’язані питання були об’єднані в один закон.
Другий приклад – Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану». У редакції першого читання, він стосувався розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та військовими адміністраціями. А на етапі поправок до другого читання були додані положення, якими розширюються повноваження Верховної Ради та Президента (зокрема на основі цих нових норм було звільнено Уповноваженого Верховної Ради з прав людини). Нові положення, додані до другого читання, не лише не співвідносилися з предметом правового регулювання законопроєкту, в редакції першого читання, але і порушували Конституцію (адже розширювали повноваження Верховної Ради та Президента).
Зменшення впливу проросійських політиків
Термін «проросійські політики» вживається до депутатів, які входили до фракції «Опозиційна платформа за життя», зважаючи на рішення РНБО від 18 березня 2022 року за яким діяльність однойменної партії була призупинена через «антиукраїнську політичну та організаційну діяльність (…) демонстрацію проявів колабораціонізму (…) поширення відомостей про виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України».
Головною подією, яка засвідчила зменшення впливу проросійських політиків, став розпуск фракції «Опозиційна платформа за життя» (ОПЗЖ). Станом на початок повномасштабного вторгнення, близько чверті депутатів цієї фракції виїхали з України, частина з них виявилася державними зрадниками. Поступово частина депутатів почали виходити з цієї фракції. 20 березня стало відомо про рішення РНБО, яким було заборонено діяльність частини партій, включаючи партію ОПЗЖ. Однак у ньому не йшлося про діяльність фракції.
14 квітня було оголошено про призупинення діяльності фракції ОПЗЖ ніби-то на підставі рішення РНБО. Хоча ні рішення РНБО, ні чинна на той час редакція Регламенту Верховної Ради, ні інші законодавчі акти не передбачали можливості призупинення діяльності фракції, навіть за умови призупинення діяльності партії.
Ті депутати, які все ще залишалися у складі фракції ОПЗЖ, станом на 14 квітня, відреагували на оголошення про призупинення діяльності фракції. 21 квітня вони створили депутатську групу «Платформа за мир та життя» (ПЗЖМ). Відповідно до ст. 59 Регламенту, депутат може входити лише до однієї фракції чи групи. Отже, входження цих депутатів до групи ПЗЖМ призвело до того, що ці депутати перестали бути членами фракції ОПЗЖ. Це, в свою чергу, призвело до того, що кількість депутатів в ОПЗЖ впала нижче мінімально встановленого рівня. І відповідно до ч. 4 ст. 60 Регламенту 12 травня було оголошено про розпуск фракції «Опозиційна платформа за життя» саме на основі зменшення чисельного складу.
Ще через місяць, 22 травня, була створена депутатська група «Відновлення України». До неї увійшли переважно ті депутати, які вийшли з ОПЗЖ до 14 квітня.
3 травня було прийнято закон, за яким призупинення діяльності партії тягне за собою призупинення діяльності фракції, а заборона партії веде до розпуску фракції. Цей закон вступив в силу 18 травня. Тобто,розпуск фракції ОПЗЖ не повʼязаний з її діяльністю, чи рішеннями РНБО, чи забороною партії. При цьому депутати, що входили в цю фракцію, не позбавлені мандатів, адже для цього є виключний перелік конституційних підстав, які поки не були задоволені.
Депутати, які входили до ОПЗЖ, значно зменшили свою парламентську активність. До розпуску ОПЗЖ депутати цієї фракції ініціювали всього 2 законопроєкти за півроку війни, ще 4 законопроєкти було ініційовано депутатами від новоутвореної групи ПЗЖМ (тобто колишніми членами ОПЗЖ) та ще 10 законопроєктів ініційовано депутатами групи «Відновлення України». Групи «Відновлення України» та ПЗЖМ створені переважно депутатами з розпущеної ОПЗЖ. Для порівняння, депутати від групи «За майбутнє» ініціювали 9 законопроєктів, а групи «Довіра» – 4. Якщо порівнювати ці показники з показниками фракцій, то депутати фракції «Батьківщина» ініціювали 24 законопроєкти, всі інші фракції ініціювали ще більше законопроєктів. Тобто депутати, що входили до ОПЗЖ, продовжують ініціювати законопроєкти, хоча і менше за довоєнний рівень.
Тим не менш, зареєстровані колишніми членами ОПЗЖ законопроєкти не стають законами. В той же час, всі інші фракції та групи (їх депутати) ініціювали хоча б по одному прийнятому закону. Щодо розглянутих у залі законопроєктів, то лише один законопроєкт, ініційований депутатом від «Відновлення України», був розглянутий у сесійній залі. Законопроєкти, що ініційовані депутатами від ОПЗЖ чи ПЗЖМ, в залі не розглядали.
Зменшення впливу проросійських політиків частково повʼязано з їх фізичною відсутню в Україні. Ілля Кива – колишній депутат та член фракції ОПЗЖ – до війни виїхав з України, а пізніше втратив мандат народного депутата. Ще частина депутатів просто поїхали з України і протягом пів року війни зовсім або майже не поверталися. Найвідоміші з них – це Вадим Рабінович, Вадим Столар, Григорій Суркіс, Сергій Льовочкін, Наталія Королевська, Тарас Козак. А Віктор Медведчук втік з-під варти, потім був знайдений та заарештований, і зрештою його обміняли на українських військовополонених. З відомих та впливових колишніх членів ОПЗЖ лише голова фракції Юрій Бойко залишився в Україні та продовжив працювати в парламенті.
Заходи з безпеки Верховної Ради
Найбільш прогнозованою і логічною реакцією парламенту на повномасштабні бойові дії було посилення заходів з безпеки. Безпеки у багатьох вимірах: безпека пленарних засідань, безпека самих депутатів, кібербезпека, захист інформації.
З початком вторгнення засідання Верховної Ради почали проводитися в напівтаємній атмосфері. Засідання не транслюються в режимі прямого ефіру, про них не повідомляється широкому загалу. Кулуари Верховної Ради закриті для журналістів (крім представників телеканалу «Рада»). Територія навколо Верховної Ради теж закрита, вхід до «урядового кварталу», в якому знаходиться Верховна Рада, здійснюється за спеціальними перепустками.
Навесні депутатів повідомляли про засідання за 2-3 дні, щоб вони змогли дістатися до Києва. Така утаємниченість потрібна з огляду на небезпеку ракетних ударів по парламенту. У березні Верховна Рада знаходилася в зоні потенційного враження російськими РСЗО, але навіть після відступу росіян з-під Києва є небезпека враження балістичними чи крилатими ракетами. Попри небезпеку, депутати проводили і продовжують проводити засідання у будівлі на вул. Грушевського, 5.
Головною перевагою такого рішення є високий рівень легітимності парламенту та прийнятих ним рішень, адже якби депутати проводили б засідання в іншому приміщенні (навіть у Києві), то це могло б викликати паніку щодо втечі депутатів. Недоліком цього рішення не залтшати будівлю Верховної Ради є загроза ракетного удару та вбивства частини депутатів, внаслідок чого парламент може втратити можливість приймати законні рішення.
Небезпека змусила депутатів дуже швидко розглядати законопроєкти в сесійній залі. Наприклад, 90% всіх законів, прийнятих в першому читанні, розглядалися в залі менше 2 хвилин. А якщо закон проходив два читання і обидва читання проходили після 24 лютого, то для половини таких законопроєктів розгляд займав до 6 хвилин.
Тобто на одне читання зазвичай припадало 2-3 хвилини, це фактично час на 1 виступ та 2-3 репліки.
Більше того – кількість часу, що витрачався на розгляд законопроєкту у сесійній залі, корелює (наявна помірна позитивна кореляція за методом Спірмана, rho = 0.57, p-value = 2.2e-16) з тим, скільки днів пройшло від 24 лютого. Тобто у перші дні/тижні/місяці після 24 лютого, законопроєкти швидше розглядалися у сесійній залі, ніж потім.
Задля фізичної безпеки самих народних депутатів вони мали можливість отримати вогнепальну зброю. Вогнепальну зброю роздавали в кінці лютого, на початку повномасштабного вторгнення. Тоді була інформація ніби депутатів хочуть «фізично знищити або ж змусити проголосувати капітуляційні документи». Представники майже всіх фракцій та груп скористалися такою можливістю.
Ще одним заходом для безпеки народних депутатів було закриття інформації про них. На сайті Верховної Ради і досі недоступна інформація про народних депутатів (особисті сторінки депутатів). Крім цього, з березня по 21 квітня недоступні дані навіть щодо голосувань депутатів, оскільки були внесені зміни в налаштування системи для голосувань «Рада-3».
Верховна Рада також частково закрила інформацію про роботу Погоджувальної Ради та комітетів. Погоджувальна Рада тепер проводить засідання у закритому режимі. Частина комітетів також перейшли на закритий режим роботи – не публікують протоколи, стенограми, інформацію про засідання. Найбільше інформацію закрили Комітет з питань нацбезпеки та Комітет з питань правоохоронної діяльності. Такі заходи дозволяють контролювати інформацію про те, чим планує займатися Верховна Рада в майбутньому.
Неочікувані впливи війни
Конституція України надає право законодавчої ініціативи трьом субʼєктам – Президенту, Кабміну та депутатам Верховної Ради. Всі вони використовували це право і під час війни. Однак війна неочікувано змінила розподіл ролей між цими субʼєктами в законодавчому процесі.
Війна – це надзвичайна, кризова ситуація, а в часи воєн та надзвичайних ситуацій влада, зазвичай, концентрується у руках невеликого кола осіб для ефективного й оперативного ухвалення рішень.
Тому можна було б очікувати на посилення ролі Уряду в законодавчому процесі та одночасне послаблення ролі депутатів. Та цього не сталося, принаймні з формальної точки зору.
Уряд знизив частку зареєстрованих законопроєктів до 10%, зареєструвавши 62 законопроєкти за пів року війни (зазвичай Уряд реєстрував біля 100 законопроєктів за сесію). У той час як депутати фракції «Слуга народу» ініціювали майже 62 % законопроєктів, що є рекордною часткою за все девʼяте скликання.
Середній час на отримання висновку комітету до першого читання зменшився більш як вдвічі, в порівнянні з 6 сесією, і для Президента, і для депутатів. Але середній час отримання висновків для Уряду – зріс. Схожа ситуація і для проходження законопроєктів. Час від реєстрації до прийняття законопроєкту в другому читанні та в цілому для депутатів зменшився на третину, а для Уряду залишився на майже тому самому рівні. Водночас не можна відкидати можливість того, що найбільш термінові ініціативи Уряд формально реєстрував через депутатів. Одна з можливих причин – формалізована і непроста процедура розробки та погодження тексту законопроєкту Урядом та відсутність формальних вимог до підготовки депутатських законопроєктів.
Набагато цікавіші зміни відбулися з законодавчою роллю Президента. Президент майже повністю відсторонився від внутрішньої політики. 28 з 30 прийнятих президентських законів – це ратифікації, міжнародні угоди та затвердження указів (продовження мобілізації та воєнного стану).
Інші два закони є відносно символічними:
- Внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо встановлення святкового дня – День Української Державності – прийнятий в першому читанні та в цілому.
- Встановлення правових та соціальних гарантій для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України –прийнятий в другому читанні та в цілому.
Тобто Президент зменшив свою законотворчу активність, і протягом пів року війни виробниками рішень (в розрізі законодавчих змін) щодо внутрішньої політики були Уряд та депутати Верховної Ради.
Хоча це не означає, що законопроєкти цих субʼєктів не проходили погодження з Президентом. Зміни законодавчої ролі Президента можна пояснити його завантаженістю іншими напрямами роботи і це не варто сприймати як щось обовʼязково негативне. Можливо, що воєнний стан продемонстрував (проявивши у критичних умовах), на яких принципах має засновуватися розподіл сфер відповідальності у владі.
Президент не має відповідати за всі без винятку сфери політики. Система влади буде нестабільною, якщо всі рішення та політики будуть залежати від однієї людини. З цієї точки зору, Президент зробив правильний вибір і не став втручатися у внутрішню політику, натомість сконцентрувавшись на зовнішній політиці – традиційній ніші для очільників держави.
Ще один неочікуваний вплив повномасштабної війни – деполітизація парламенту. Масштаб політичного життя та політичних дискусій (політичних в сенсі politics) з 24 лютого значно знизився, особливо навесні. Влітку він поступово почав відновлюватися, але і досі має незначні обсяги. Та бойові дії, закриття засідань і інформації про роботу Верховної Ради значно зменшили також політичні заяви та дискусії в самому парламенті.
Раніше депутати намагалися з будь-якого приводу виступити з трибуни, використовуючи весь доступний час (15 хвилин для першого читання і невизначена кількість часу для розгляду поправок у другому). Протягом пів року війни, 90% всіх законів, прийнятих в першому читанні, розглядалися в залі менше 2 хвилин. А якщо закон проходив два читання і обидва читання проходили після 24 лютого, то для половини таких законопроєктів розгляд зайняв до 6 хвилин. Тобто на одне читання зазвичай припадало 2-3 хвилини, це фактично час на 1 виступ та 2-3 репліки.
За свідченнями самих депутатів, виступи стали присвячувати суті законів та конструктивній дискусії. Були також закриті засідання Погоджувальної Ради, що призвело до того, що її учасники припинили використовувати цей майданчик для політичних заяв. Таким неочікуваним чином була виконана одна з рекомендації Місії Європарламенту.
Верховна Рада витратила всього 36 годин пленарного часу на розгляд законопроєктів. Це вдвічі менше за 6 сесію (84 години) і втричі менше, ніж було витрачено протягом 5 сесії – попередньої весняної сесії (134 години). Але при цьому була прийнята рекордна кількість законів за третє-девʼяте скликання Верховної Ради.
Тобто парламент протягом півроку війни втратив частину своїх функцій як майданчик для висловлення політичних позицій та як місце для політичних дискусій і багато в чому став машиною для голосувань, тобто органом, який у короткі терміни приймає багато законів.
Підсумки роботи Верховної Ради протягом пів року війни
Протягом пів року війни Верховна Рада змогла мобілізуватися, демонструючи високі темпи опрацювання законопроєктів і рекордну кількість прийнятих законів. Водночас високі темпи і рекордна кількість супроводжувалися і збільшенням кількості порушень, і сумнівними законотворчими практиками. При цьому ключовими темами, за якими працювала Верховна Рада, були оборона, безпека та фінанси. А головним напрямом діяльності була адаптація законодавства до реалій воєнного стану.
Вплив проросійських політиків загалом зменшився, але не зник повністю і має багато цікавих нюансів.
Заходи з безпеки змінили багато аспектів в діяльності Верховної Ради – значна частина інформації стала закритою, а розгляд законопроектів став значно швидшим.
Неочікуваним впливом воєнного стану став перерозподіл ролей між субʼєктами у законодавчому процесі. Президент залишив внутрішню політику на розсуд Кабміну та депутатів. Водночас Верховна Рада перетворилася в машину для голосувань, звівши до мінімуму політичні дискусії.
Загалом депутати девʼятого скликання, у своїй більшості, продемонстрували державницьку позицію, забезпечивши безперебійну та продуктивну роботу Верховної Ради протягом пів року війни. Український парламентаризм виграє, якщо в парламенті залишаться люди, які вважають незалежну Україну безумовною цінністю.
Підготовлено Лабораторією законодавчих ініціатив в рамках проекту «Парламентська підзвітність сектору безпеки та оборони в Україні» (PASS Ukraine) за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та у рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs).
