Наразі більшу частину комітетів контролює монобільшість у вигляді фракції «Слуга народу». Комітети з питань національної безпеки і оборони, питань бюджету, питань інформаційної та гуманітарної політики – у всіх цих та інших комітетах головами є саме представники коаліції. Водночас опозиціонери таким похвалитись не можуть – лише декілька комітетів знаходяться в їхніх руках. Але яким розподіл був раніше? Які комітети і тоді контролювались коаліцією?
Наші дані стосуються останніх 17 років, починаючи з пʼятого скликання. Саме такий період був обраний, зважаючи на конституційні зміни 2004 року, коли до Конституції внесли поняття «Коаліція». Отож, ми можемо точно дізнатись, які комітети зазвичай контролювались коаліцією, а які – опозицією Опозицією ми вважаємо тих депутатів, які не входять до коаліції. .
Яким є розподіл на цей момент
У чинному скликанні Верховної Ради склалась цікава ситуація: так, спочатку правляча монобільшість взяла під контроль 19 із 23 комітетів. Внаслідок подальших кадрових змін (зокрема, призначення Дмитра Лубінця Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини) Слуга народу наразі контролює 20 комітетів (87%). Порівняно із кількістю депутатів, які входять до монобільшості – трохи більше половини – такий розподіл є непропорційним: згідно з нашими підрахунками, навіть на початку скликання коаліція тримала в своїх руках забагато комітетів, і з часом тенденція лиш посилилася.
Але такий перекіс не завжди існував в українській політиці. Щоб зрозуміти, які саме комітети історично грали найбільшу роль для української влади, ми провели аналіз розподілу посад Голів комітетів у попередніх скликаннях Верховної Ради.
Загалом ми змогли виділити 4 «коаліційних» комітети Якщо використати поріг у 4 скликання контролю, то «коаліційних» комітетів стане майже вдвічі більше – 9. , які контролювались коаліцією всі 5 скликань; а також 6 комітетів, які більшу кількість скликань (3 з 5 скликань) не контролювалися представниками коаліції. Такі комітети вважатимемо «опозиційними».
Якщо протягом V-VII скликань опозиція та коаліція контролювали приблизно однакову кількість комітетів, то вже VIII скликання, обраного 2014 року, коаліція контролювала всі комітети за винятком одного – з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України. Але і там причина прозаїчна: голову цього комітету просто не обрали протягом всіх пʼяти років. Чинного скликання ситуація досить схожа: на початку скликання Слуга народу не контролювала лише 4 комітети.
Більш збалансований розподіл комітетів у минулому також міг бути наслідком меншої консолідації влади. У V та VI скликаннях, наприклад, президентом був Віктор Ющенко, в той час як пропрезидентська фракція опинилась в опозиції. Отож, використовуючи його позицію як важіль впливу, опозиційні сили могли вибороти для себе більш вигідні позиції – а це означало більше представлення серед голів комітетів.
Найбільш «коаліційні» комітети: (використовуються сучасні назви комітетів)
| Комітети | В яких скликаннях контролювались коаліцією: |
| Комітет з питань бюджету | IX, VIII, VII, VI, V |
| Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради | IX, VIII, VII, VI, V |
| Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів У IX скликанні Комітет соціальної політики обʼєднали із Комітетом ветеранів – щодо попередніх скликань тут ми беремо до уваги саме Комітет соціальної політики. | IX, VIII, VII, VI, V |
| Комітет з питань здоровʼя нації, медичної допомоги та медичного страхування | IX, VIII, VII, VI, V |
Причин саме такого розподілу комітетів коаліції може бути декілька.
По-перше, комітети, які зазвичай отримувала коаліція, мають виконавчу роль – Комітет з питань бюджету необхідний для вдалого виконання Урядом своїх основних функцій. Також Комітет з питань Регламенту дозволяє парламентській більшості контролювати основні процеси роботи Ради. Завдяки коаліційному контролю над цими комітетами системі менш властиві конфлікти щодо найбільш базових напрямів роботи, що, зокрема, впливає на швидкість прийняття важливих рішень.
По-друге, в цих сферах перерозподіляється велика частина ресурсів. Так, згідно з бюджетом на 2021 рік (тобто до того, як основна частина видатків перейшла до Міністерства оборони) витрати на одні лиш соціальний захист та охорону здоровʼя становили третину всіх видатків. Тому ці комітети становлять особливий інтерес для коаліції: вони буквально дають більше можливостей для змін.
Разом з тим, оскільки ці комітети зачіпають життя кожного – коаліція та Уряд отримують можливість максимально ефективно втілювати в життя свої ідеї. Як ми вже наголошували, політики за демократії працюють перш за все на своє переобрання, тому їм потрібні результати. У свою чергу, успіх реформ, які покращать життя якомога ширших верств населення, є дуже яскравим прикладом якісної роботи. В такому разі контроль над комітетами, які дозволяють перерозподіляти настільки значні ресурси, стає ще важливішим. Зрештою, саме в комітетах вирішується доля законопроєктів – який пройде до голосування, а який назавжди залишиться з позначкою «опрацьовується в комітеті» на сайті Верховної Ради.
Найбільш «опозиційні» комітети: (використовуються сучасні назви комітетів)
| Комітети | В яких скликаннях контролювались опозицією: |
| Комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу | IX, VII, VI, V |
| Комітет з питань молоді і спорту | IX, VII, VI, V |
| Комітет з питань правоохоронної політики | VII, VI, V |
| Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики В минулих скликаннях цей комітет мав назву «Комітет з питань культури і духовності». На початку ІХ скликання йому додали значну кількість предметів відання від Комітету з питань свободи слова. | VII, VI, V |
| Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки | VII, VI, V |
| Комітет з питань свободи слова | IX, VII, V |
Чи не найцікавішою історією може похвалитись Комітет з питань національної безпеки та оборони. До 2014 року він належав виключно силам опозиції, проте із початком російсько-української війни у 2014 році Комітет став значно важливішим – тож вже друге скликання поспіль його контролюють коаліційні політичні сили.
Та окрім важливості роль грає і інший фактор: комітети, які історично контролювала опозиція, мають менший вплив. Такі комітети мають значно менше можливостей з перерозподілу ресурсів – тож вони відіграють скоріше роль розмінної монети при розподілі комітетських посад. Також, як ми вже писали раніше, серед іншого комітети контролюють виконання законодавства іншими органами влади. Отож, комітети із більш визначною контрольною функцією для влади логічно передати саме опозиції. Зокрема, Комітет з питань свободи слова має особливу роль (принаймні, мав до послаблення). Саме він слідкує за (не)обмеженням роботи журналістів та можливою цензурою з боку влади – такі ексцеси негативно впливають на українську демократію.
Стан справ, за якого більшість (якщо не всі) комітети розподіляються під контроль коаліції, склався у 2014 році, після Революції Гідності. Формування коаліції у складі 5 з 6 фракцій дозволила коаліції призначити своїх представників головами в усі комітети, посиливши свій вплив на весь процес роботи Ради. У ІХ скликанні, за існування монобільшості, ситуація повторилася, основна частина комітетів знову пішли до коаліції, із мінімальною представленістю серед їх голів представників опозиції.
Що поганого у тому, що коаліція прагне контроювати усі найважливіші комітети?
Ситуація, коли одна політична сила може контролювати мало не всі процеси роботи Парламенту при мінімальній перевазі у кількості депутатів, має дві вагомі вади. По-перше, опозиція має обмежені можливості для здійснення контрольної функції, що створює ризики монополізації влади та неефективного здійснення виконавчої влади. По-друге, викривлюється одна з головних функцій парламенту – представлення інтересів суспільства, адже фракції та групи парламентської меншості мають менше можливостей впливати на управління державою. Водночас ситуація, коли представники парламентської більшості хочуть забрати собі щонайбільше комітетів, частково зумовлена дизайном української парламентської системи, за якого комітети поєднують у собі одночасно і законотворчу, і контрольну функції. Натомість у деяких державах Вестмінстерської системи існують окремі спеціалізовані комітети для контролю за виконавчою владою та окремі для створення законодавства, тому подібної проблеми не виникає.
В Україні ж контроль комітетів опозицією може заважати коаліції просувати потрібні їй законопроєкти. Тому й існує прагнення максимального контролю комітетів з боку представників парламентської більшості. Наш аналіз це продемонстрував. Найважливіші комітети для здійснення виконавчої влади забирали собі представники парламентської більшості. Тим не менш і така ситуація, і будь-який інший розподіл керівних посад в комітетах є наслідком політичних домовленостей між фракціями та групами, які належать і до опозиції і до коаліції. Тому, мабуть, ключовим чинником, який визначає розподіл комітетів, є внутрішньопарламентський міжфракційний діалог.
Пошук відповідей через детальний аналіз: які дані нам допомогли
Аби відповісти на ці питання, ми переглянули комітети минулих скликань та визначили, представники яких політичних сил призначались в них на чільну позицію. Саме посада голови комітету є найважливішим показником – так історично склалось, що голови комітетів мають найбільший вплив на оцінку законопроєктів та формування порядку денного. Так, прописані у законі повноваження голів комітетів є скоріше організаційними. Але за час роботи Верховної Ради ця посада обросла неформальним впливом, який робить саме слово голови комітету найважливішим. Також найбільше нас цікавить початок скликань, адже саме це є найкращим показником логіки перерозподілу такого важливого ресурсу.
На початку кожного скликання список комітетів формується заново. Проте, завдяки аналізу предметів відання комітетів крізь декади, ми можемо бачити, які комітети минулого відповідають комітетам сучасності. Таким чином ми виділили 19 комітетів, які залишались відносно стабільними крізь роки.
