Повномасштабне вторгнення російської федерації значно пожвавило дискусії щодо надання цивільним особам права на вільне володіння вогнепальною зброєю. Такі тенденції є цілком зрозумілими через необхідність самозахисту, яка особливо гостро постала під час війни. Водночас питання легалізації зброї є «вічною» темою для українського суспільства і обговорюється ще від проголошення незалежності. Однак до цього часу проблема залишається невирішеною. Незважаючи на обраний проєвропейський вектор розвитку, наразі Україна залишається чи не єдиною державою Європи, яка досі не має спеціального закону про зброю. Разом з тим уникнення правового регулювання створює потенційні загрози для зростання кількості нелегальної зброї серед населення. Як використання вогнепальної зброї регулюється в інших країнах і чи є єдино правильний підхід – давайте розбиратися.
Тенденції щодо використання вогнепальної зброї цивільним населенням
Світова практика показує, що врегулювання обігу та володіння вогнепальною зброєю серед цивільного населення у різних державах залежить від історичних умов, культурних традицій та правової системи. Тож політика країн щодо зброї іноді діаметрально протилежна.
Загалом у міжнародній практиці співіснують дві ключові тенденції щодо встановлення контролю над використанням зброї цивільним населенням.
Перша з них тяжіє до посиленого законодавчого врегулювання умов володіння та використання зброї. Така національна політика є продовженням позиції ООН, висловленої на Конференції з проблеми незаконної торгівлі стрілецькою зброєю та легкими озброєннями 2001 року, коли країни-члени організації підписали обов’язковий до виконання план боротьби зі стрілецькою зброєю. Позиція ООН така: незаконне виробництво та обіг зброї, її надмірне накопичення і неконтрольоване поширення підриває безпеку і розвиток людства. Тому ООН закликала держави ефективно регулювати «цивільне» володіння та використання вогнепальної зброї, оскільки це допоможе стримувати її нелегальний обіг.
На національному рівні існування цієї тенденції пов’язано з такими факторами:
- багато урядів бачать зв’язок між збройним насильством і неконтрольованою або слабко контрольованою торгівлею та володінням стрілецькою зброєю;
- вогнепальна зброя, яка є у цивільних осіб, часто стає об’єктом незаконної торгівлі та неправомірного використання через крадіжки, недбале зберігання або нелегальний продаж.
У межах цього підходу відповідальність за всі порушення, вчинені приватними особами із застосуванням вогнепальної зброї, покладається на державу, оскільки вважається, що саме національна влада не змогла встановити розумне регулювання приватної власності на цивільну вогнепальну зброю, а також не здатна захистити населення від домашнього насильства та організованої злочинності.
Друга тенденція проявляється у спробі знайти розумний баланс між встановленням обмежень на володіння зброєю і правом на її законне використання цивільними особами. Основна ціль, яку ставлять перед собою держави, полягає у тому, щоб запобігти зловживанню зброєю та підвищити громадську безпеку. Однак у межах цього підходу також зустрічаються різні позиції щодо того, які обмеження слід застосовувати. Так, одні країни схильні встановлювати жорсткий контроль над використанням вогнепальної зброї, у той час як інші застосовують більш ліберальне законодавство. Разом з тим жодна держава у світі не дозволяє необмеженого володіння та використання зброї цивільними особами.
Тож для того, щоб з’ясуватиособливості підходів до врегулювання використання та обігу вогнепальної зброї серед цивільного населення, звернімося до практики окремих країн.
Досвід окремих держав
США
Прибічники легалізації зброї часто апелюють до правової традиції Сполучених штатів Америки, де ще у 1791 році було прийнято другу поправку до Конституції та узаконено право громадян вільно зберігати та носити вогнепальну зброю. Водночас на момент запровадження цих конституційних змін у державі вже існувала певна культура поводження зі стрілецькою зброєю. Додатково загальнонаціональне право американців зберігати вдома зброю для самооборони було закріплено на рівні постанов Верховного суду США у 2008 та 2010 роках. Останнє резонансне рішення Верховного суду, прийняте влітку 2022 року, також поширило право на носіння зброї і за межі будинку.
Утім, право на зброю у США не є абсолютним – законодавством заборонено носити зброю окремим категоріям населення (наприклад, психічнохворим, особам, винним у домашньому насильстві з використанням зброї тощо). Крім того, у державі запроваджено низку обмежень щодо типів стрілецької зброї, яка може використовуватися громадськістю, а також заборонено носити зброю у певних місцях, як-от в урядових будівлях чи школах.
Однак питання вільного володіння зброєю у США все ще залишається дискусійним, оскільки США є лідером у показниках як за кількістю самогубств, так за кількістю злочинів, вчинених з використанням зброї. І ця тенденція має пряму кореляцію з легким доступом багатьох американців до вогнепальної озброєння.
Хорватія
У період із середини 1990-х до початку 2000-х років у державі була значна проблема із контрабандою вогнепальної зброї через воєнні конфлікти у регіоні. Однак з 2013 року, коли Хорватія стала повноправним членом Європейського Союзу, національна політика переорієнтувалася на значне зменшення обігу незаконної зброї. Зокрема, у 2007 році уряд Хорватії запровадив перманентне вилучення зброї. Ця тенденція знайшла продовження і на рівні Закону про зброю 2018 року.
У країні успішно застосовувалася «програма амністії», яка націлена на боротьбу з високими показниками незаконного володіння вогнепальною зброєю серед цивільного населення. Основна мета цієї програми – переконати громадян здати будь-яку вогнепальну зброю, яка зберігається незаконно, повідомивши про це в поліцію. Досвід впровадження подібних програм існує також в Естонії та Фінляндії.
Естонія
Упродовж тривалого часу на території країни можна було знайти велику кількість нелегальної зброї, яка залишилася ще з часів Другої світової війни. Проте, за останніми оцінками, загальна кількість нелегальної вогнепальної зброї в Естонії невелика. Серед іншого, це пов’язано із прийняттям законів про володіння зброєю в 1991 і 2001 роках. Законодавство Естонії було чи не першим на пострадянському просторі, яке дозволило цивільним особам мати короткоствольну вогнепальну зброю для самозахисту. На відміну від більшості європейських країн, естонці також можуть мати напівавтоматичну зброю. Але повністю автоматичну зброю зарезервовано виключно для Кайтселійту, який фактично є естонським аналогом Територіальної оборони.
Тим не менше, у державі передбачено запобіжні заходи, які гарантують безпеку при поводжені цивільного населення зі зброєю, – встановлено вимоги до її зберігання, запроваджено суворі перевірки навичок, а також діє обов’язковий реєстр зброї.
Водночас після вступу до Європейського Союзу у 2004 році Естонія посилила деякі правила поводження зі зброєю на основі директив ЄС. Зокрема, це стосується положень Директиви щодо вогнепальної зброї, яка також кілька разів переглядалася Європейською Комісією з метою посилення боротьби з нелегальним обігом вогнепальної зброї. Така політика ґрунтувалась на необхідності застосовувати більш скоординований та узгоджений підхід після терактів 2015 року. Загалом естонське законодавство можна охарактеризувати як доволі ліберальне щодо правил приватного володіння зброєю. Цей підхід контрастує з більшістю інших пострадянських країн, які залишаються доволі обмежувальними у питанні врегулювання зброї.
Чехія
Право на володіння зброєю у цій державі було відновлено після розпаду СРСР. До того ж влітку 2021 року чеський парламент прийняв революційне рішення, яким схвалив поправку до Конституції, що дозволяє самозахист зі зброєю. Це конституційне положення доповнило Хартію основоположних прав і свобод Чехії нормою про те, що «право захищати своє життя або життя іншої людини, навіть за допомогою зброї, гарантується на умовах, встановлених законом».
Чинне «збройне» законодавство Чехії є досить ліберальним. Зокрема, у цій країні дозволено купувати зброю для самозахисту, а також передбачено можливість приховано носити заряджену зброю. Для цього необхідно отримати спеціальний дозвіл, який надається після проходження відповідної перевірки. Цей дозвіл діє лише протягом 10 років, а власник зброї зобов’язаний кожні 5 років проходити перевірку щодо його стану здоров’я і підтверджувати законність підстав для володіння. Крім того, на відміну від багатьох держав Європи, тут на рівні закону передбачено можливість зберігати вдома зброю у зарядженому стані у випадку, якщо власник має відповідну ліцензію.
Водночас сам факт права на наявність зброї для самозахисту не є тотожним необмеженій можливості її використання. У державі також діє ряд обмежень, а тому застосування зброї дозволяється лише у разі крайньої необхідності.
Швейцарія
Законодавство Швейцарії ще з 1997 року дозволило громадянам носити зброю. Ця країна вважається однією з найбільш озброєних держав Європи та світу. Разом з тим у Швейцарії досить високий рівень культури поводження зі зброєю, оскільки володіння та використання вогнепальної зброї тісно пов’язане з традиціями державотворчості та захисту демократії. Відтак будь-яка особа має можливість відкрито носити зброю, якщо на це є відповідний дозвіл. Строк дії такого дозволу – 5 років. Водночас у випадку наявності у швейцарців бажання отримати дозвіл на приховане носіння, їм слід додатково пройти перевірку біографічних даних, інспекцію зброї в поліції, а також обґрунтувати мотиви такої необхідності.
У відповідь на прийняття Європейським Союзом директив щодо вогнепальної зброї владі Швейцарії довелося дещо посилити національне законодавство. Населення держави також підтримало цю ініціативу щодо впровадження жорсткіших «збройних» заборон на референдумі 2019 року. Проте в цілому швейцарська політика щодо зброї залишається достатньо ліберальною.
Таким чином, міжнародний досвід доводить, що єдиного підходу до вироблення політики щодо зброї у світі не існує. Водночас тенденції безапеляційно вказують на одне – належне правове регулювання є обов’язковим атрибутом ефективної реалізації державної стратегії у сфері легалізації вогнепальної зброї. Тож прийняття відповідного закону в Україні дозволило б значно зменшити випадки незаконного поводження зі зброєю та підвищити загальний рівень громадської безпеки. Та до розробки спеціального закону необхідно підходити виважено, щоб забезпечити максимальну якість правового регулювання й уникнути потенційних ризиків.
