Триваюча війна росії проти України спричинила негативні наслідки у різних сферах, у тому числі і для системи соціальних послуг. Активні бойові дії досі тривають, і, на жаль, поки що невідомо, чи це зміниться найближчим часом. Соціальна інфраструктура зазнає постійних руйнувань від обстрілів, а кількість громадян, які потребують соціальної підтримки, постійно зростає.
За останніми даними, наразі в Україні нараховується понад 900 тисяч ветеранів війни, близько 3 мільйонів осіб з інвалідністю та майже 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Більше того, постійно зростає кількість самотніх людей похилого віку, людей без постійного місця проживання внаслідок руйнування житла, малозабезпечених сімей через зниження доходів, збільшуються випадки домашнього насильства. Всі ці та багато інших соціальних проблем посилюють тиск на систему надання соціальних послуг за умов обмежених фінансових та людських ресурсів. Особливо це стосується деокупованих громад, де система соціальних послуг потребує повного відновлення. Більше того, для кожної громади необхідні різні підходи до планування та надання соціальних послуг, оскільки вони мають різні ступені руйнувань, наближеність до кордону з країною-агресором, різний склад населення, а відповідно – і різні потреби. Одним із рішень для оптимізації системи соціальних послуг може бути залучення недержавних виконавців до надання послуг жителям та об’єднання зусиль громадського сектору, державної та місцевої влади. Отже, які існують правові механізми для цього?
Система надання соціальних послуг: як це працює
Міністерство соціальної політики України є головним органом центральної влади, що формує та забезпечує реалізацію політики у соціальній сфері. Це стосується як розробки нормативно-правової бази, так і методичного забезпечення для громад. Водночас саме громади відповідальні за оцінку потреб, планування та надання соціальних послуг. Для цього органи місцевого самоврядування мають всі повноваження. Проте це вимагає значних фінансових та людських ресурсів, належної соціальної інфраструктури.
В Україні надавачами соціальних послуг переважно є організації та підприємства державного або комунального підпорядкування. Так, за даними Реєстру Міністерства соціальної політики, наразі 77% – це державні/комунальні підприємства, організації та їх філії. Тобто саме державний сектор є основним надавачем соціальних послуг. Такий підхід має свої ризики, а саме: перенавантаження державної системи у зв’язку із збільшенням кількості потреб, неефективне управління та додаткові витрати на утримання комунальних закладів, застаріла інфраструктура та брак фінансових ресурсів.
Натомість, за даними Реєстру, громадські та благодійні організації сумарно складають лише 14% від всіх зареєстрованих надавачів соціальних послуг в Україні. Хоча загалом активність громадського сектору не зменшується, а навпаки стрімко зростає. До прикладу, протягом 2022 року в Україні було зареєстровано 6367 нових благодійних та 2760 громадських організацій. Більше того, за даними дослідження, 55% представників регіональних організацій громадянського суспільства зацікавлені брати участь у конкурсах на надання соціальних послуг в контексті відновлення. Звісно, на сьогодні низька залученість громадського сектору як надавача послуг пов’язана з певними об’єктивними причинами, зокрема, відсутність значної кількості громадських організацій на локальному рівні, зміна напрямів їхньої діяльності, що спрямована здебільшого на забезпечення гуманітарною допомогою цивільних і військових. А в деяких регіонах досі простежується небажання органів влади співпрацювати з громадськими організаціями як надавачами послуг.
В українському законодавчому полі забезпечені механізми для залучення громадських організацій та інших недержавних надавачів соціальних послуг, зокрема шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсів соціальних проєктів, соціальних програм тощо.
Соціальне замовлення – це спосіб організації надання соціальних послуг, коли громада укладає угоди з незалежними постачальниками для виконання конкретних завдань, які визначені на основі потреб населення. Такий спосіб врегульовано Законом про “Соціальні послуги” та Порядком надання соціальних послуг.
Співпраця місцевої влади з надавачами послуг через соціальне замовлення складається з декількох етапів. Передусім, громада має визначити потреби жителів, обсяги необхідних послуг та бюджетних коштів для виплати компенсації надавачам. Загальна процедура оцінки потреб визначена відповідним Порядком, який затвердили у квітні цього року. На другому етапі передбачається розробка завдання на надання послуг, проведення конкурсу та укладення договору з виконавцями. Водночас рішення про проведення конкурсів мають прийняти до 1 березня відповідного бюджетного періоду (або не пізніше 30 календарних днів після внесення змін до відповідного бюджету). Процес оцінки конкурсних пропозицій детально описаний у відповідній Методиці оцінювання конкурсних пропозицій, форм документів щодо порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення. На останньому етапі передбачається проведення моніторингу та оцінка якості наданих послуг, здійснення контролю за дотриманням вимог, установлених законодавством. Таким чином, у імплементації соціального замовлення роль органів місцевого самоврядування виключно управлінська: вони формують замовлення та контролюють результати, що дозволяє оптимізувати кадрові та часові ресурси, а також сконцентруватися на інших важливих питаннях громади.
Практика надання соціальних послуг недержавними виконавцями використовується і в інших країнах. Наприклад, у Швеції договори у сфері соціального забезпечення між державним та недержавним секторами укладаються з 1990-х років. Найчастіше – це про догляд за людьми похилого віку, де недержавні підрядники у 2019 році надали близько 20% таких послуг. Після об’єднання Німеччини 1990 року майже всі будинки для літніх людей, лікарні, дитячі садочки та інші соціальні установи, що раніше перебували у власності державних соціальних управлінь, передали благодійним організаціям. Відсоток коштів в недержавному секторі, що виділені державою через механізм соціальних контрактів у Німеччині складає 70%, а у Франції – 80%. У Великій Британії після прийняття «Закону про соціальне замовлення» у 1993 році почалося активне залучення недержавних організацій (громадських, волонтерських) до надання послуг населенню на конкурентних засадах, і у деяких графствах цей сектор забезпечував 85% соціальних послуг. Такий підхід дозволяє розмежувати функції влади, а саме управління та надання соціальних послуг.
Переваги та ризики соціального замовлення в Україні
Таким чином, інструмент соціального замовлення фактично запроваджений в Україні, оскільки існують процедури, встановлені законом. Більше того, представники організацій громадянського суспільства зацікавлені брати участь у конкурсах на надання соціальних послуг в контексті відновлення. Тому популяризація та використання інструменту соціального замовлення має низку переваг. Це особливо актуально в контексті триваючої війни та відновлення соціальних послуг на деокупованих територіях.
Ефективність використання бюджетних коштів та можливість залучення додаткових ресурсів. Конкуренція за соціальне замовлення стимулює надавачів пропонувати якісніші та більш ефективні послуги за оптимальну ціну. Відкритий конкурсний відбір також сприяє зменшенню можливостей для корупції, оскільки рішення приймають на основі чітких критеріїв та встановлюють прозорі результати конкурсу. Окрім цього, надавачі можуть залучати додаткові ресурси у вигляді благодійної підтримки, грантів, співпраці з міжнародними організаціями.
Якість та комплексний підхід до надання соціальних послуг. Громадські організації можуть залучати додаткові ресурси для підвищення кваліфікації своїх працівників та впроваджувати нові підходи до надання соціальних послуг. До того ж, організації громадянського суспільства, зазвичай, фокусуються на конкретних соціальних проблемах, тож, зважаючи на свою експертність у відповідних сферах, спроможні запропонувати ефективні рішення тих чи інших проблем.
Розвиток ринку соціальних послуг. Зокрема, це може сприяти створенню додаткових робочих місць для фахівців з соціальної роботи, у тому числі вдосконалювати їхні професійні навички.
Розвиток громадянського суспільства. Соціальне замовлення створює можливість для громадян брати активну участь у формуванні та виконанні соціальних програм і проєктів. Особливо важливою така співпраця є на локальному рівні, коли спільнота стає партнером для місцевих органів влади у вирішенні соціальних проблем. Така взаємодія також сприяє побудові довіри між громадянами та органами влади.
Зміна сприйняття соціальних послуг та покращення соціальної захищеності населення. Досить поширеними є стереотипи про надмірну бюрократизацію процесу отримання послуг, формалізм та неефективність у наданні соціальної допомоги. З одного боку, такі стереотипи є очевидними у стані війни та браку ресурсів у громадах для повноцінного забезпечення послугами. З іншого боку, значна частина населення може не знати про можливості отримання конкретних послуг. Тому популяризація соціального замовлення та активізація громадських організацій у цьому напряму може сприяти позитивним змінам у сприйнятті соціальних послуг і покращити їхню доступність.
Попри позитивний вплив залучення недержавного сектору до надання соціальних послуг, звісно, існують можливі ризики та обмеження цього підходу. По-перше, у деяких регіонах, особливо на рівні громад, недостатньо громадських та благодійних організацій, які спроможні та готові надавати соціальні послуги. По-друге, соціальне замовлення передбачає компенсацію витрат вже після надання послуги. А отже надавачі мають володіти достатніми власними ресурсами або залучати інші джерела фінансування для якісного виконання робіт. Тому важливо вже зараз активно проводити адвокаційну роботу на локальному рівні, щоб залучити більше учасників до системи надання соціальних послуг. А також створювати умови для співпраці органів влади та громадського сектору, посилення їхньої діяльності, що необхідно для повноцінного забезпечення соціальними послугами.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
