Упродовж тривалого часу питання легалізації вогнепальної зброї в Україні не могло зрушити з мертвої точки. Купа обговорень і нуль реальних дій – так можна охарактеризувати ситуацію, яка існувала в парламенті понад 20 років.
Чергова хвиля палких дискусій спалахнула у 2021 році перед навислою загрозою повномасштабного вторгнення рф. Законопроєкт про право на цивільну вогнепальну зброю прийнято за основу 23 лютого 2022 року. Але далі справа не рухається досі.
Україна досі залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має спеціального закону про зброю. Як право на володіння вогнепальною зброєю регулюється в інших країнах – писали у нашому матеріалі.
Що відбувається в українському законодавчому полі зараз і наскільки українська влада готова встановити чітке правове регулювання у питанні вогнепальної зброї для цивільних? Розповідаємо далі.
Як війна змінила ставлення українців до зброї?
До початку повномасштабного вторгнення більшість українців не підтримувала вільне володіння зброєю. Про це свідчать опитування, які проводилися в різний час. Наприклад, за результатами опитування фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, у 2015 році близько 70% громадян не підтримували лібералізацію обігу зброї, і лише 11% підтримували. Ця тенденція тривалий час практично не змінювалася: опитування 2021 року Research & Branding Group так само засвідчило, що 73% українців не вірили, що зброя допоможе підвищити їхню особисту безпеку.
Проте повномасштабне вторгнення змінило налаштування українців до зброї. У травні 2022 року Соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила результати опитування, яке засвідчило, що під час війни кількість громадян, які підтримують надання цивільному населенню права на володіння вогнепальною зброєю, зросла вдвічі. Ініціативу легалізації зброї підтримують 58% учасників опитування, не підтримують 39%. Таким чином, вперше за історію дослідження цього питання кількість прихильників ідеї перевищила кількість противників (у 2018-2021 підтримували таку ідею близько чверті, не підтримували більше 70%).
Опитування, проведене у застосунку «Дія» у травні 2022 року щодо того, який варіант володіння зброєю українці вважають найбільш доречним, не є репрезентативним. Але натепер саме воно може стати основною мотивацією для Міністерства внутрішніх справ під час комунікації та адвокатування майбутнього врегулювання. Результати опитування засвідчили, що більше половини респондентів (58,75%) обрали можливість володіння і носіння пістолетів для особистого захисту, а 22% висловилися проти володіння ними.
Водночас слід підкреслити, що проведені під час війни опитування можуть мати низку обмежень, а після завершення активної фази можна стримано прогнозувати відкочування частини респондентів до думки, яку фіксували роками раніше.
Чому важливо врегулювати володіння зброєю?
Хоча чіткого правового регулювання щодо зброї в Україні немає, та власне зброя в українців є.
Дані Міністерства внутрішніх справ свідчать про те, що загальна кількість зареєстрованої зброї в Україні до повномасштабного вторгнення росії у 2022 році становила 1,2 млн одиниць. Водночас, за найбільш скромними оцінками, ідеться про понад мільйон одиниць незареєстрованої зброї.
Автори дослідження незаконних потоків зброї в Україні, що було проведено спеціально для Small Arms Survey в 2017 році, наводять цифру у 2-3 мільйони одиниць нелегальної зброї. У 2018 році у звіті ідеться вже про 4,4 млн одиниць зброї загалом, 3,6 млн з яких незареєстровані.
Україна займає перші позиції серед країн Європи у співвідношенні нелегальної зброї до легально зареєстрованої. Аналітики Small Arms Survey вказують цифру у 9,9 одиниць цивільної вогнепальної зброї на 100 осіб для 2018 року. Масштаб проблеми зріс суттєво, якщо поглянути на динаміку: у 2007 році цей показник становив 6,6 одиниць зброї на 100 осіб.
Крім того, враховуючи початок повномасштабної війни з росією, кількість зброї на руках українців лише збільшилась. Цьому сприяла низка факторів:
- незадовго до війни і в перші дні російського вторгнення суттєво збільшився попит на придбання вогнепальної зброї;
- лише публічно відрапортована видача зброї Міністерством внутрішніх справ та Міноборони для Територіальної оборони становила 25 тисяч одиниць;
- за таких умов проконтролювати потоки зброї стало складніше, а тому не слід виключати потрапляння зброї на чорні ринки.
Попри те, що така значна кількість вогнепальної зброї перебуває в цивільному обігу, в Україні ця сфера досі не врегульовані жодним законом. А це напряму суперечить вимогам Конституції. Зокрема, стаття 92 Основного Закону чітко встановлює, що правовий режим власності має бути врегульований виключно законами України. Недотримання цієї норми може бути виправдано лише в умовах перехідного періоду, коли парламент працює над розробкою спеціального закону. Однак в Україні цей процес дуже затягся в часі, адже фактично це положення Конституції не виконується протягом більше ніж 25 років. Тож прийняття профільного закону має стати одним з пріоритетних напрямків реформування «збройного» законодавства.
Спроби законодавчого врегулювання володіння зброєю
Наразі право на володіння зброєю в Україні врегульоване лише на підзаконному рівні. Основним актом, який визначає умови придбання, зберігання, обліку, охорони, носіння, перевезення і використання зброї, впродовж тривалого часу залишається Наказ МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року.
Разом з тим потреба удосконалити правове регулювання та зробити законодавство відповідним сучасним викликам постала ще з перших років незалежності, коли йшлось про ефективний контроль над значними обсягами зброї, які залишились після розпаду Радянського Союзу. Важливо, що ключові стейкхолдери сходяться на тому, що наявне законодавство є фрагментованим, містить неточності і не відповідає передовому європейському досвіду.
Неспроможність дійти компромісу була основною перешкодою, котра пояснює відсутність спеціального закону. Так, лише в період з 1998 до 2020 року в парламент подали 20 законопроєктів щодо питання зброї. Різні підходи та відмінність інтерпретації зумовлюють дискусію, котра активно триває в Україні останніми роками.
Лише проєкт закону № 5708 «Про право на цивільну вогнепальну зброю» від 25 червня 2021 року було прийнято за основу напередодні повномасштабного вторгнення. Відповідно до тексту пояснювальної записки, завданням законопроєкту є «посилення дотримання режиму законності в питаннях визначення правового режиму власності на зброю». Тож цей проєкт спрямований на врегулювання:
- визначення умов та порядку отримання документів про право власності на цивільну вогнепальну зброю;
- здійснення класифікації цивільної вогнепальної зброї;
- розробку порядку створення та ведення Єдиного державного реєстру цивільної вогнепальної зброї;
- врегулювання порядку отримання права на цивільну вогнепальну зброю та боєприпаси з урахуванням встановлених законом обмежень;
- визначення прав і обов’язків власників цивільної вогнепальної зброї;
- заборона цивільному населенню використовувати окремі види вогнепальної зброї тощо.
Проєкт закону передбачає, що держателем Єдиного державного реєстру цивільної зброї буде визначено Міністерство внутрішніх справ України, яке на сьогодні уже веде подібні обліки. Попри те, що альтернативний варіант (проєкт закону № 5708-1) пропонує, аби цей Реєстр перебував у віданні Міністерства юстиції, орган відмовився бути його держателем і запропонував залишити підпорядкування реєстру МВС України. Однак така норма законопроєкту і позиція Мін’юсту сприяють «монополізації» інструментів впливу в руках МВС. Тож щоб уникнути ризиків, варто розділити повноваження у сфері регулювання обігу зброї між різними державними органами.
Хоча законопроєкт № 5708 наразі має найбільше шансів бути прийнятим в цілому, він має й інші недоліки. Так, Головне науково-експертне управління та Комітет ВРУ з питань правоохоронної діяльності висловили низку зауважень щодо окремих положень проєкту:
- ГНЕУ відзначає, що законопроєкт не у повній мірі згоджується з приписами міжнародного права, а саме, з положеннями Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, який доповнює Конвенцію ООН від 31.05.2001, до якого Україна приєдналася у 2013 році. Тож термінологія законопроєкту, а також норми щодо врегулювання порядку маркування вогнепальної зброї та міжнародного співробітництва потребують доопрацювання.
- Комітет ВРУ також пропонує узгодити положення законопроєкту щодо принципів застосування цивільної вогнепальної зброї з приписами Директиви (ЄС) 2021/555 Європейського парламенту і Ради від 24 березня 2021 року про контроль за придбанням і володінням зброєю.
- ГНЕУ та Комітет спільно наголошують, що положення законопроєкту щодо класифікації зброї, дозвільних документів на зброю, встановлення вимог до власників цивільної вогнепальної, а також обґрунтування мотивів заборони для цивільного обігу гладкоствольної короткоствольної вогнепальної зброї потребують узгодження.
Однак у цілому прийняття законопроєкту № 5708 підтримується стейкхолдерами з огляду на нагальну потребу врегулювати особливий правовий режим обігу цивільної вогнепальної зброї та боєприпасів «для гарантій безпеки суспільства, прав і свобод громадян».
Окрім того, уже в умовах збройної агресії МВС розробило та затвердило Порядок видачі зброї цивільним особам, що беруть участь у відсічі російській агресії. Цей порядок стосується виключно тимчасової видачі зброї (на період воєнного стану) та використання її з чітко визначеною метою, якою є опір агресору.
Таким чином, після тривалих суспільних обговорень прийняття закону про обіг вогнепальної зброї в Україні є актуальною вимогою сьогодення. Українське правове поле досі не готове до повноцінного втілення цього положення, адже більшість норм чинного законодавства є застарілими. Тож ухвалення закону про зброю, з одного боку, забезпечить лібералізацію обігу цивільної вогнепальної зброї в Україні, а з іншого боку, посилить громадську безпеку через встановлення відповідальності за її незаконне використання. Разом з тим подальше врегулювання зброї в Україні повинно бути детально спланованим процесом, де є чіткі цілі політики, обрано конкретні інструменти, а заходи узгоджуються із іншими безпековими програмами.
