25 жовтня 2020 року в Україні пройдуть місцеві вибори. Багато експертів вважають ці вибори одними з найскладніших в історії України: нова виборча система, багато багатомандатних округів, опціональне голосування за кандидатів в списку, проблеми з фінансуванням, тиск Росії з вимогою скасувати вибори, епідемія коронавірусу з щотижневими оновленнями рекордів. До всього пропонується ще й провести загальнонаціональне опитування в день голосування.
Незважаючи на одну з базових засад державної політики – передбачуваність, деталі про це опитування від початку були невідомі. Самі питання, на які пропонується відповісти громадянам, Президентом озвучив у відеозверненнях, і все ще (за тиждень до виборів і анонсованого опитування) не мають жодної формалізації.
Хоча були заяви про те, що це опитування буде приватним (тобто профінансовано «невідомим олігархом»), його анонсував Президент України. Більше того, у вересні один з лідерів парламентської більшості – Олександр Корнієнко – зареєстрував законопроект про опитування громадської думки (Проект Закону про внесення змін до Закону України “Про Центральну виборчу комісію” щодо опитувань громадської думки Номер, дата реєстрації: 4043 від 03.09.2020). Законопроект пропонує надати ЦВК повноваження на проведення (за рішенням Кабміну) опитування громадської думки в день голосування на місцевих виборах. Законопроект так і не ухвалили до місцевих виборів, а Володимир Зеленський оголосив «усенародне опитування» без жодних законних на це підстав.
Що не так з цією ініціативою президента і законопроектом, який може дозволити постійні опитування громадської думки під час виборів?
Конституція України, як конституція демократичної держави, встановлює, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Виникає питання щодо значимості думки носія суверенітету та єдиного джерела влади. Якщо носій суверенітету та єдине джерело влади підтримує чи не підтримує певне питання, то логічним є висновок, що представники народу – органи державної влади – мають діяти відповідно до волі народу, а саме – підтримувати чи не підтримувати певне рішення. Тільки висловлення волі народу про підтримку чи не підтримку певного питання називається не «опитуванням громадської думки», а «референдумом». І легітимність результатів такого волевиявлення народу через референдум забезпечується передбачуваними, прозорими і зрозумілими для всіх процедурами.
Власне опитування громадської думки здійснюють соціологічні агенції. Результати опитування громадської думки не мають статусу волевиявлення народу, їх необов’язково виконувати. Опитування громадської думки не передбачає встановлення думки кожного громадянина України: думку висловлює біля 2-3 тисяч респондентів, існує методологія проведення соціологічних опитування, яка визначає і декларує певний рівень похибки щодо того, наскільки коректно вибірка з 2-3 тисяч респондентів передає думку всіх мешканців України. Ніхто не має монополії на проведення опитувань – за бажання і наявності ресурсів можна створити власну соціологічну агенцію і проводити опитування на будь-які теми. Опитування не претендує на встановлення волі народу і не має юридичних наслідків. На відміну від опитування, референдум (який так чи інакше зобов’язує органи влади реагувати на результати) може організовувати та проводити тільки держава. Він фінансується у прозорий спосіб за допомогою спеціальних фондів або ж з бюджетних коштів і намагається відобразити думку щонайбільшої кількості громадян (як правило, має бути також певний необхідний рівень явки виборців), адже участь в ньому бере не декілька тисяч, а мільйони громадян.
«Опитування громадської думки», як пропонується законопроектом, буде проводитися монопольно державою. Якщо його планують проводити в день голосування, то питати будуть не 3 тисячі респондентів, а мільйони громадян. І при цьому всьому це подається не як референдум, а як опитування!
До того ж Президент у своїх зверненнях завірив громадян, що висловлена під час опитування воля народу буде виконана…
Але ми наголошуємо: по-перше, для проведення опитування немає жодних легальних підстав; по-друге, Президент відповідно до Конституції не має повноважень на оголошення ніякого «всенародного опитування».
На цьому моменті варто зробити паузу та привітати всіх читачів, що дочитали до цього абзацу. Адже кількість слів від початку цієї статті до цього абзацу вже перевищує кількість слів в проекті закону, який вніс Олександр Корнієнко. І це є проблемою.
Порядок проведення опитування, яке за всіма ознаками є референдумом, майже не врегульовано на законодавчому рівні. Рівень явки, питання обов’язковості участі в «опитуванні», його юридичні наслідки, порядок підрахунку результатів «опитування», захист від фальсифікацій результатів, захист від маніпулятивних питань, порядок агітації тощо. Все це не врегульовано законопроектом. Встановленням порядку проведення такого «опитування» та його організацією має займатися (за проектом закону) ЦВК, хоча опитування громадської думки не входять до компетенції ЦВК. Логічним є те, що ЦВК займається організацією референдуму, але порядок проведення референдуму (за Конституцією) встановлюється виключно законами, а не постановами ЦВК. Прийнятий в першому читанні проект Закону про народовладдя через всеукраїнський референдум, хоч і має недоліки, але все ж комплексно врегульовує питання проведення референдуму.
Як опитування громадської думки, так і референдуми можуть бути формами консультації з громадянами. Проте форма цієї консультації має бути когерентною. Опитування громадської думки має бути репрезентативним: враховувати розподіл громадян за статтю, віком, місцем проживання тощо. Якщо належний розподіл (репрезентативність) не буде забезпечено, то результати такої консультації будуть викривленими. Референдум має проводитися за виписаними процедурами, інакше його результати теж будуть викривленими.
Громадяни України вже знайомі з викривленими референдумами-опитуваннями, що не були проведені за належною процедурою (а вірніше процедури взагалі не існувало, адже станом на 2014 рік вже не діяв Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми») та не були репрезентативними. «Референдуми» в Криму, Донецьку, Луганську є гарними прикладами нехтування процедурами. А це становить небезпеку для демократичного устрою. Окрім вищезгаданих псевдореферендумів, є велика кількість прикладів узурпації влади з використанням референдуму. У таких випадках референдум створював додатковий канал легітимності, дозволяючи сильній фігурі, зазвичай президенту, обійти парламент або інші конституційні органи і узурпувати владу.
Проект закону щодо опитування громадської думки пропонує опитування, які за суттю та ознаками є референдумом, але виводить порядок його організації в сферу підзаконних актів – постанов ЦВК. Опитування, що будуть претендувати на волевиявлення народу, на які будуть посилатися очільники України при прийнятті найважливіших рішень, не будуть врегульовані законом. Тут відкривається величезний простір для спотворення волевиявлення. Виборчий Кодекс України має 289 статей для захисту виборчого процесу від спотворень та маніпуляцій, проект Закону «Про народовладдя через всеукраїнський референдум» має 131 статтю та займає 157 сторінок задля захисту процесу референдуму від спотворень та маніпуляцій. Риторичним є питання, чому проект закону щодо опитувань громадської думки міститься на 2 сторінках та має менше 400 слів? Можливо не від, а для маніпуляцій?
Маніпуляційними, принаймні, видаються питання, анонсовані Володимиром Зеленським.
Законодавство частини держав прямо забороняє виносити на референдум питання, пов’язані з правосуддям, попри це маємо питання №1 «Чи підтримуєте ви ідею довічного ув’язнення за корупцію в особливо великих розмірах?». Це питання сформульовано так, ніби непідтримка такого виду покарання означає підтримку корупції в особливо великих розмірах, а отже схиляє до ствердної відповіді.
І це при тому, що наразі система антикорупційних органів все ще не працює належним чином, і поки що підтримані судом обвинувачення і, відповідно, вироки для топ-корупціонерів ще треба пошукати. Якщо існуюча система антикорупційних органів, яку довго і звитяжно вибудовували, не може забезпечити виконання чинного законодавства, то складно собі уявити, що підвищення рівня покарання хоч якимось чином виправить цю ситуацію.
Незрозумілим є особливості правового статусу вільної економічної зони, яку пропонується створити на території Донбасу у питанні №2. Громадянам залишається лише здогадуватися, буде ця економічна зона «котом в мішку» чи «вовком в овечій шкурі», адже ніякого конкретного змісту словосполучення «вільна економічна зона» саме по собі не несе. У світі десятки, якщо не сотні вільних економічних зон. Яку саме з них пропонується обрати громадянам – не зрозуміло.
Законопроект про скорочення кількості депутатів до 300 уже був попередньо схвалений у ВРУ. Незрозуміло, чому Президент захотів проконсультуватися з громадянами саме зараз, поставивши питання №3, а не перед тим, як ініціювати розгляд цього законопроекту.
Хоча є нюанс: щодо цього законопроекту Конституційний Суд України надав висновок із застереженнями. А це означає, що, відповідно до Регламенту Верховна Рада мала доопрацювати законопроект змін до Конституції і знову ініціювати його розгляд у КСУ. Однак парламентська монобільшість цього не зробила, вирішивши просто проігнорувати застереження КСУ, які, до речі, були виключно техніко-юридичного характеру, спрямовані на запобігання невідповідностей між різними статтями Конституції. У такому розрізі винесення цього питання на «всенародне опитування» виглядає як спроба Президента (і його більшості у парламенті) легітимізувати свої дії щодо цього законопроекту (знову ж таки, всупереч позиції КСУ і положенням Регламенту Верховної Ради). Таке популістичне загравання із «всенародним волевиявленням» щодо, насправді, не дуже простого питання, що ставить на одну чашу ваг законність та процедуру, а на іншу – волю громадян, насторожує схожістю подібністю до авторитарних режимів.
Питання №4 і №5 є подвійними.
Четверте питання можна розбити так – «Чи підтримуєте ви легалізацію каннабісу в медичних цілях?» та «Чи підтримуєте ви зменшення болю у важких хворих?». Маніпуляція в тому, що, підтримавши зменшення болю, ми автоматично підтримуємо легалізацію каннабісу.
П’яте питання теж можна розбити на два: «Чи підтримуєте ви право України на використання гарантій безпеки, визначених Будапештським меморандумом?» та «Чи підтримуєте ви відновлення державного суверенітету і територіальної цілісності України?». І людина, що не підтримує меморандум, одночасно не підтримує і територіальну цілісність. Питання викликає і юридична сила самого меморандуму, який не був ратифікований країнами-підписантами, і не містив жодних важелів впливу чи механізмів змушувати країни-підписанти дотримуватися меморандуму.
Рівень маніпулятивності питань на неофіційному громадському опитуванні викликає значні побоювання щодо маніпуляцій громадською думкою у разі ухвалення законопроекту 4043 від 03.09.2020 або ж у разі спроб проведення такого опитування без будь-яких легальних підстав.
Загалом же, мотивів для ініціювання такого опитування може бути два: 1) хоч якось реанімувати рейтинги Слуги Народу і мобілізувати явку свого електорату на місцевих виборах, і 2) легітимізувати небезпечні для українського суверенітету кроки щодо Донецької та Луганської областей.
