Інтерв’ю з прес-секретаркою білоруської опозиції

Лукашенко підтримували, коли у нього були ресурси «купувати» людей: пенсіонерів, робітників держпідприємств. Знаєте, ті держпідприємства, які вкрай слабо конкурентоспроможні, їхня продукція не продається – той же Тракторний завод. А люди там отримують зарплатню вищу, ніж викладачі університетів. Звичайно, робочих така ситуація плюс-мінус влаштовувала. Але це була саме «купівля» людей. Грошей у Лукашенка вистачало завдяки російським вливанням, трансферу нафти, маржі за нафтопродукти. Ми отримували нафту за внутрішніми російськими цінами, а потім вона перероблялася на наших заводах і продавалася в Європу вже за європейськими цінами. Ось за рахунок цієї маржі, як правило, у Лукашенка і була підтримка. Зараз же, по-перше, різко впала ціна на нафту. По-друге, Росія припинила продавати за внутрішніми цінами, тому що вона сама серйозно постраждала економічно. На початку 90-х економіка Білорусі була цілком конкурентоспроможною. Ми були більш економічно розвиненою країною, ніж Польща на той момент. Та за час президентства Лукашенко знищив своїм бездарним керівництвом економіку, науку. Росія перестала утримувати Лукашенка та його режим. І тепер стався колапс економіки. «Купувати» людей Лукашенко більше не може. І «з ним» залишається тільки 20% населення, які безпосередньо від нього залежать, – це силові структури, і то не повністю.

Економічна ситуація – патова. Понад мільйон з 4,5 мільйонів працездатного населення працює за кордоном. Більшість з них заробляють в Росії, тому що там не потрібні візи, знання іноземної мови. В основному, їдуть працювати чоловіки, а в селах і малих містах залишаються одні жінки, діти і люди похилого віку. З роботою в самій Білорусі дуже погано. Працюють люди за їжу і дах над головою. Останнім часом в Білорусі була зарплата менше, ніж в Україні. А ціни у нас завжди були високі. Рівень життя сильно впав, навіть порівняно з воюючою Україною. Білоруська стабільність – міф. Це – стабільні злидні, стабільна голодна смерть.

Люди вийшли на вулиці проти бідності, тотальної неповаги з боку влади, проти свавілля, несправедливості. Під час коронавірусу особливо яскраво проявилося ставлення влади до народу. Лукашенко не захистив людей, не ввів карантин. Тому людям довелося створювати горизонтальні зв’язки. Ми навчилися допомагати один одному під час пандемії, самі шили костюми, самі маски робили. Громадянського суспільства в Білорусі не було до останнього року. Але пандемія показала людям, що вони здатні на співпрацю між собою, що вони можуть діяти в обхід влади, обійтися без держави. Люди почали ставати народом. Яскравий приклад: реальна статистика померлих через коронавірус в Білорусі замовчувалась. З медиків брали підписку про нерозголошення інформації. І ось фельдшер з Ліди (місто в західній частині Білорусі, – ред.) наважився назвати справжні цифри по своїй дільниці. Його моментально звільнили. Але люди за три дні «скинулися» йому на річну зарплату. Коли білоруси почали підтримувати тих, хто протистоїть системі, хто не побоявся сказати правду, незважаючи ні на що, тоді почали закладатися основи громадянського суспільства.

Тоді виступали тільки ті, хто вимагав поваги, прав і свобод. А зараз до них приєдналися ті, хто на нижніх ярусах піраміди Маслоу – люди, яким потрібна безпека і їжа. Задоволення базових потреб фізичного існування в Білорусі зараз немає. Не вистачає на їжу, ми не відчуваємо себе захищеними. У 2010 році вийшла на вулиці інтелігенція і опозиція. А зараз страйкують навіть заводи.

Так. Ми на це налаштовували людей протягом усієї передвиборної кампанії. На кожному мітингу ми говорили: Світлана Тіхановська – тільки символ надії. Вона не поведе людей на барикади. У нас в країні, якщо є один лідер і один план, то це все дуже легко знищується. Ми говорили, що орієнтуватися потрібно на децентралізацію. Кожен тепер відповідальний за свої життя і майбутнє. І повинен оцінити ступінь можливої​​участі в протестах: чи це вихід на демонстрації, організація страйку, розклеювання листівок або крик з вікна «Жыве Беларусь!».

Страхом. Невпевненістю. Вони прекрасно розуміли, що програли. Силовикам ставилося завдання, що потрібно дуже сильно і різко налякати. Інакше суспільство боротиметься далі. На Окрестина (в слідчому ізоляторі Мінська, – ред.) людей били і катували. Це спеціально і абсолютно свідомо робилося, щоб спробувати залякати суспільство і повернути його в «стійло». Але більше владі цього не вдасться. Люди почали себе поважати. Зараз ми спостерігаємо становлення народу на вулицях Білорусі.

Від міжнародної спільноти ми очікуємо, як мінімум, визнання перемоги Світлани Тіхановської. Невизнання факту перемоги білоруського народу буде розцінено, як неповага до його вибору. Ми очікуємо усіх можливих дипломатичних і моральних заходів щодо підтримки білоруського народу, а також припинення насильства на вулицях країни. Ми виступаємо за персональні візові та фінансові санкції для тих, хто фальсифікував результати виборів і віддавав злочинні накази бити, травмувати і затримувати мирних громадян.

Передача влади абсолютно точно буде. Тут питання тільки в термінах. Для мінімізації потрясінь це має відбутися якомога швидше. Це в інтересах владних структур, які понесуть відповідальність. У режиму немає економічної основи, щоб зберегти свою владу. Можна погано керувати «господарством», якщо є багато грошей. Нинішня влада не зможе утримати ситуацію ні економічно, ні фактично. Це означає, що їм доведеться визнати – народ переміг.

Після цього Світлана Тіхановська обіцяла три кроки: звільнення політв’язнів, відновлення Конституції 1994 року, яка обмежує повноваження президента і термін його правління, і третє – будуть створені умови, щоб протягом півроку були проведені президентські вибори. Всі, хто захоче, зможуть взяти участь у цих чесних виборах. Тоді народ, оцінивши програми, команди і особистості кандидатів, зможе вибрати нового президента.

Наші уряд і парламент не мали раніше ніякого права голосу. В економічному блоці уряду є фахівці, але зробити що-небудь без схвалення президента вони не могли. Кілька років тому Білорусь вела переговори з МВФ про серйозні кредити, реструктуризацію боргу. Усі кроки, проекти реформ були прописані й узгоджені з МВФ. Залишалося тільки отримати «так» і поставити підпис. Але в останній момент Лукашенко відмовився. Тому у фахівців в уряді не було можливості працювати. Щоб не було серйозних потрясінь, ми передбачили: середній рівень чиновників (від заступника міністра і нижче), швидше за все, залишиться на своїх місцях. Але топ-менеджмент країни потрібно змінити. Таким чином, у нас буде можливість абсолютно інакше побудувати роботу уряду і парламенту. Ті, хто системно і серйозно порушував закон, – постануть перед судом.

Ми дуже стежили за Майданом. В Україні протест був зосереджений більше в одній точці. У нас же всі вулиці міста, спальні райони є плацдармом для демонстрацій. Протести «децентралізовані», тому що ми від початку розуміли, що централізація обірветься, що не буде інтернету, перекриють дороги. Ми намагалися донести це людям – і у нас вийшло.

По-перше, ми збирали величезну кількість людей на мітингах. Стільки не виходило на вулиці з початку 90-х. Говорили з людьми там. По-друге, ми користувалися телеграм-каналами. Раніше можливості охопити таку аудиторію не було. Крім того, в розпорядженні Світлани Тіхановської залишився Youtube-канал «Країна для життя», який створив і розвивав Сергій Тіхановський. Ми навчилися працювати з новими інструментами. Бажання змін настільки охопило всю країну, що наш меседж розлетівся дуже швидко.

Демократичне, європейське, цивілізоване. У ХII столітті Велике князівство Литовське вже мало Магдебурзьке право і визначало європейський хід розвитку. Білорусь – європейська країна. Тепер вона повернеться до витоків.