Виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко у прямому ефірі програми «Сьогодні вдень з Галиною Бабій» на Українському радіо розповіла про роль аналітичних центрів для розвитку громадянського суспільства. Навіщо потрібні громадські організації? Що вони роблять? Як фінансуються? Чи є «чорний список» аналітичних центрів?
Про все це та багато іншого Ви можете послухати тут:
А ми публікуємо бесіду повністю:
Варто розпочати з короткої увертюри та розказати трошки історії. Взагалі, саме поняття Think tank, або фабрика думок чи мозковий центр, – відоме ще з 1903 року. До речі, в лексикон його ввели журналісти. Вони так називали об’єднання, що намагалися впливати або якимось чином визначати державну політику, не перебуваючи в державному апараті.
Проте широкого вжитку поняття отримало в 1932 році, коли Рузвельт працював над президентською кампанією. Тоді людей, які гуртувалися навколо нього та пропонували своє бачення реформування різних сфер, почали називати мозковими центрами (Think tank). З того часу назва прижилася, почала часто звучати, і громадяни почали звертати увагу на такі центри.
Після Другої світової війни почали утворюватися великі міжнародні організації, де об’єднувалося багато країн, – це стало поштовхом для розвитку громадянського суспільства в країнах по всьому світу.
Якщо подивитися на Сполучені Штати, то там аналітичні центри розбиті на три основні групи: державні інституції, які працюють для державного апарату; близько 600 аналітичних центрів, які працюють при університетах, та ті, що працюють за рахунок пожертв громадян та різноманітних донорів. Вони дуже відрізняються один від одного, проте головне – їхній вплив.
Тут можна навести цікавий приклад – деякі дослідники вважають, що Холодна війна закінчилась не тільки через дипломатію та політики держав, а й завдяки міжнародним корпораціям, як-от «RAND» (американський аналітичний центр? заснований 14 травня 1948 року, – ред.). І по сьогодні є багато центрів, які визначають засади політик різних держав: у Британії є «Chatham House», у США таких інституцій дуже багато, але найвідоміша – «Brookings Institution». Всі про них знають, послуговуються їхніми матеріалами, чекають звітів та різноманітних індексів – оцінки економіки, корупції, освіти, бідності в різних країнах.
В Україні найбільш відомим та, власне, першим є центр, який зараз носить ім’я Олександра Разумкова. Його знають, оскільки там є великий блок соціології. Для нас вже є звичним, коли ми чуємо в новинах: «КМІС порахував», «Центр Разумкова сказав», «Лабораторія законодавчих ініціатив промоніторила». Кожен з цих центрів асоціюється з людьми, які їх створювали та поклали велику частину життя на їхній розвиток.
Насправді без соціології, яка може бути як кількісною, так і якісною, неможлива якісна аналітика. Питання в тому, що не всі українські аналітичні центри можуть собі її дозволити, адже це дорога річ, особливо якщо говорити про соціологію якісну.
За 21 рік існування ми в Лабораторії законодавчих ініціатив завжди послуговувалися чіткими даними. Якщо не мали можливостей замовляти соціологію якісну – послуговувалися тільки визнаною соціологією. Я маю на увазі таку, де дотримано всіх стандартів, щоб ці дані були вивіреними та нікому не нашкодили. Якщо прогнози видають на неправильних даних, потім можна накоїти лиха, що і можна бачити зараз. Уже другий рік пандемія, є декілька дуже хороших аналітичних центрів, які готували безліч пропозицій, але їх прийняли тільки частково або не прийняли взагалі. Найбільш сумне в цій ситуації те, що всі ці прогнози збулися.
У соціологів є такий список, у журналістів є такий список, в аналітичних центрів – теж. Аналітичні центри дають змогу мати зважену незалежну думку, тому дуже важливо відповідати за неї, в першу чергу, перед громадянами. Проте завжди є ті, хто може вміло використовувати імідж громадського діяча чи аналітику перед та під час виборів і цим вдало маніпулювати. Це є, і цим користуються так само як і замовною соціологією.
В Україні аналітичні центри діляться на різні типи. В основному, вони працюють за рахунок міжнародної підтримки. Це найбільший блок.
Це уряди інших країн, а саме платники податків інших країн, які нам допомагають. Є перелік найбільших донорів. Це – США, Швеція, Нідерланди, Європейська Комісія, Японія. Але тут треба розуміти важливу річ: коли ми говоримо про донорів та міжнародну технічну допомогу – те, що називається international aid – більшість цих коштів отримує держава. Громадські організації/аналітичні центри отримують менше 10% від цих грошей, тому що часто державі допомагають напряму – на різні програми, на багато чого.
Інший блок – це громадські організації, які отримують державне фінансування. І це добре, оскільки і в США, і в Європі такі організації теж є. Важливо тут, чи існує транспарентний розподіл цих коштів та доступ до них? Ми, наприклад, намагаємося не брати кошти від держави та ніколи цього не робили, тому що вважаємо, що є більш вразливі групи, які можуть на це претендувати. І найважливіший блок – громадяни почали залучатися до фінансування багатьох засобів масової інформації, громадських організацій та різних інституцій. Минулого року у нас було персональне досягнення – ми збільшили частку приватних пожертв від 3% до 42%. Це дуже відчутно та свідчить про те, що, якщо працювати якісно, репутація обов’язково віддячить тобі за це.
З сильних сторін – у нас дуже потужне громадянське суспільство. Треба розуміти, що воно складається не тільки з аналітичних центрів. У нас є ветеранські організації, які зараз відіграють надзвичайну роль.
